Ознаки того, що дитина зазнає насильства
Фізичне насильство:
– зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини, садна;
– синці на тих частинах тіла, на яких вони не повинні з’являтися, коли дитина грається (наприклад, на щоках, очах, губах, вухах, сідницях, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо);
– рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів;
– ретинальні крововиливи (у сітківку), відшарування сітківки і переломи орбіти;
– забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини);
– рани і синці у різних фазах загоєння та/або у різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно) або незрозумілого походження;
– сліди від укусів людиною;
– незвичні опіки (цигаркою або гарячим посудом).
Сексуальне насильство:
– знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям відповідного віку;
– висипи та/або кровотечі в області паху, геніталій;
– захворювання, що передаються статевим шляхом;
– ознаки вагінального або анального проникнення стороннього предмета;
– дитяча або підліткова проституція;
– вагітність;
– вчинення сексуальних злочинів;
– сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих;
– нерозбірлива та/або активна сексуальна поведінка;
– уникнення контактів із ровесниками;
– відсутність догляду за собою;
– синдром „брудного тіла”: постійне настирливе перебування у ванній, під душем;
– боязнь чоловіків;
– боязнь конкретних людей;
– запобіжні заходи, щоб важче було знімати одяг;
– синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях;
– людські укуси;
Психологічне насильство:
– замкнутість;
– страх, або навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;
– неврівноважена поведінка;
– агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення та насильства;
– уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань, відомих дітям відповідного віку (наприклад, невміння читати, писати та рахувати);
– надто висока зрілість та відповідальність порівняно з дітьми цього віку („маленький дорослий”);
– уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми;
– занижена самооцінка;
– тривожність;
– почуття провини;
– швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;
– демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому; небажання йти додому;
– схильність до “мандрів”, бродяжництва;
– страх перед фізичним контактом;
– депресивні розлади;
– спроби самогубства або самопошкодження;
– вживання алкоголю, наркотиків, токсичних речовин;
– наявність стресопохідних розладів психіки, психосоматичних хвороб;
– насильство по відношенню до слабших: тварин чи інших живих істот.
Економічне насильство, занедбання дитини:
– дитина постійно голодує через нестачу їжі;
– дитина надмірно набирає вагу через неправильне харчування;
– дитина завжди запізнюється до школи;
– дитина завжди пропускає школу;
– дитина носить брудний одяг;
– дитина одягнена не за погодою, не по сезону;
– дитина виглядає втомленою і хворою;
– дитина виглядає занедбаною;
– у дитини неліковані зуби;
– нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря);
– за дитиною не стежать, і вона залишена напризволяще;
– дитину наражають на небезпеку;
– дитини уникають інші діти;
– у дитині немає іграшок, книжок, розваг тощо;
– удома холодно, безлад і антисанітарія;
– у дитини немає постільної білизни або постільна білизна драна та брудна;
– нігті у дитини не стрижені і брудні;
– у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни;
– є інформація про трудову діяльність дитини (особливо молодшого віку);
– дитина жебракує, втікає з дому.
Куди звернутися людині, яка зазнала насильства в сім’ї?
Відділ попередження насильства в сім’ї та протидії торгівлі людьми Департаменту сімейної та гендерної політики Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту надає інформацію про те, куди звертатися громадянам, які постраждали від насильства в сім’ї.
Особа, яка постраждала від насильства в родині, може звернутися до:
- управлінь та відділів у справах сім’ї, молоді та спорту обласних та районних державних адміністрацій;
- відповідних підрозділів органів внутрішніх справ – дільничних інспекторів міліції, а якщо це стосується дитини, то до кримінальної міліції у справах дітей;
- центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
- центрів соціально-психологічної допомоги;
- центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї;
- неурядових організацій, які працюють у сфері запобігання насильству в сім’ї.
Рекомендації для педагогічних працівників
Оскільки діти, які зазнали насильства рідко самостійно звертаються по допомогу, а факт насильства стає очевидним, коли постраждалі потрапляють до лікарні або вчиняють правопорушення, то поведінка та стан дітей має бути постійним об’єктом уваги, а часом і сигналом тривоги для фахівців. саме педагогічні працівники можуть тривалий період спостерігати за поведінкою дитини, її взаєминами з дорослими, однолітками, старшими та молодшими за віком дітьми, отримуючи презентабельну інформацію про залученість підопічних до актів насильства.
Для педагогічних працівників своєрідними «завітами» мають стати настанови:
- Уважно вислуховувати дитину.
- Звірятися з дитиною, чи розуміє дорослий сенс використовуваних дитиною слів, і навпаки.
- Обговорювати права дитини.
- Аналізувати на прикладах, що таке «добрі» і «погані» дотики, хто може до неї доторкатися і кому не варто цього дозволяти; кого дитина має право торкатись сама.
- Пояснювати дитині, що «нехороші» дотики можуть виходити від близьких людей.
- Навчати дитину говорити «ні» при спробах «нехороших» дотиків.
- Пояснювати дитині необхідність розповідати дорослим про будь-яких інциденти, які її бентежать і викликають незручність. Переконати в тому, що її ніхто ні в чому не буде звинувачувати.
- Забезпечення гарного нагляду за дітьми;
- Ефективні наслідки для тих, хто знущається;
- Добрі канали спілкування між вчителями та батьками;
- Надання дітям можливості розвивати хороші навики міжособистісного спілкування;
- Створення такої соціальної атмосфери підтримки та позитивного ставлення до всіх, у якій агресивність та знущання неприйнятні для більшості.
- Надання дітям можливості розвивати хороші навики міжособистісного спілкування;
- Залучати учнів до просвітницько-профілактичних заходів, які базуються:
- на розвитку культури миролюбного і конструктивного вирішення конфліктів;
- співпраці (школярі вчаться навичкам конструктивної взаємодії і побудови довірливих стосунків між собою);
- толерантності (школярі вчаться сприймати і поважати різницю між людьми як наслідок відмінностей у цінностях та поняттях);
- навичках позитивного емоційного прояву себе (школярі навчаються самоконтролю і неагресивному висловленню своїх відчуттів);
- навичках миролюбного налагодження конфліктів (школярі навчаються навичкам вирішення суперечок із врахуванням взаємного інтересу сторін і збереженням дружніх стосунків).
- Проводити просвітницькі заходи з батьками під час яких розкривати питання психологічного впливу насильства на формування особистості дитини, відповідальності батьків за порушення та ігнорування правами дітей.
